Вендича́ны (укр. Вендичани) — посёлок городского типа в Могилёв-Подольском районе

Вендичани (Могилів-Подільський район), розміщені на незначних підвищеннях при річці Вендичанка, яка нижче села утворює ставок біля Вендичанського цукрового заводу. Село ділиться на чотири «кутки»: Забаланівка, Золота Гора, Клифасівка і Шлях.  Вендичани належали графові Яндарю Сулятицькому, у якого було 1500 десятин землі. Напередодні реформи 1861 р. у селі було 164 двори, з яких 31 займали безземельні селяни. Православного населення в парафії 924 чоловіки і 874 жінки з селян, серед яких є 11 дворів міщан. Після будівництва в 1895 році цукрового заводу в селі оселилось біля 150 дворів католиків та кілька сімей євреїв. Головне заняття населення – землеробство та робота на цукровому заводі. Із ґрунту добувають вапняковий камінь і глину, яка йде на виготовлення фаянсового посуду. До побудови нинішнього храму в Вендичанах була стара дерев'яна церква, будівлю якої спростили в 1834 році, а в 1850 р. розібрали. Велику роль у житті селян відігравала церква Різдва Пресвятої Богородиці, (1834 – 1874 рр.), будівництво якої разом із дзвіницею здійснювалося на кошти графа Сулятицького. Спочатку будівлю звели до карниза,а потім залишили на тривалий час. Тільки дзвіниця була закінчена в 1850 році. Між тим парафіяни, не маючи коштів завершити будівництво,купили в містечку Озаринці розібрану там дерев'яну церкву на честь Вознесіння Господнього і побудували з неї в 1869 році  храм на цвинтарі, де і відбувались богослужіння. Ця церква згоріла в 1893 році, коли вже існувала парафіяльна церква. Будівництво останньої було завершене в 1874 році на кошти, відпущені з казни в кількості 6939 рублів.
У 1860-х роках була відкрита церковно-приходська школа, для  якої в 1898 році зведено власне приміщення. У 1922 році була заснована  чотирирічна трудова школа, якою завідував Масенко. На 1 січня 1927 року тут навчалося 96 учнів. А 15 листопада 1926 року відкрилась семирічна трудова школа. Завідував навчальним закладом Моралевич Володимир Константинович, і лише у 1934 році семирічку перейменували у Вендичанську середню школу. В одному приміщенні колишньої школи зараз краєзнавчий музей і музична школа. Будівля привертає увагу  декоративною кладкою з червоної цегли і вставками з пісковику. А в іншому  розміщується Укрпошта.
У 1892–1895 рр. проходило будівництво залізниці, що зв'язало  Жмеринку з Могилевом-Подільським. Залізничну станцію Вендичани було відкрито 1902 року. У радянський час будівлю спотворено і обкладено глиняною плиткою, первісний вигляд і цегляну кладку  можна спостерігати на сусідніх будівлях для залізничників. Всередині станція  гарно збережена, декоративні елементи не зазнали істотних змін. Вражають величчю шість старих дубів – ровесників станції, по три - обабіч від входу.
Про Вендичанський цукровий завод читайте за посиланням:https://www.facebook.com/groups/2598919290381564/permalink/2646332262306933/
Про Вендичанську лікарню при цукровому заводі дивіться тут: https://www.facebook.com/groups/2598919290381564/permalink/2646296038977222/